7:1 ¶ Хіба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні як дні наймита!...

7:2 Як раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,

7:3 так місяці марности дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили...

7:4 Коли я кладусь, то кажу: Коли встану? І тягнеться вечір, і перевертання із боку на бік їм до ранку...

7:5 Зодяглось моє тіло червою та струпами в поросі, шкіра моя затверділа й бридка...

7:6 А дні мої стали швидчіші за ткацького човника, і в марнотній надії минають вони...

7:7 ¶ Пам'ятай, що життя моє вітер, моє око вже більш не побачить добра...

7:8 Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене та немає мене...

7:9 Як хмара зникає й проходить, так хто сходить в шеол, не виходить,

7:10 не вертається вже той до дому свого, та й його не пізнає вже місце його...

7:11 Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі:

7:12 Чи я море чи морська потвора, що Ти надо мною сторожу поставив?

7:13 Коли я кажу: Нехай постіль потішить мене, хай думки мої ложе моє забере,

7:14 то Ти снами лякаєш мене, і видіннями страшиш мене...

7:15 І душа моя прагне задушення, смерти хочуть мої кості.

7:16 Я обридив життям... Не повіки ж я житиму!... Відпусти ж Ти мене, бо марнота оці мої дні!...

7:17 ¶ Що таке чоловік, що його Ти підносиш, що серце Своє прикладаєш до нього?

7:18 Ти щоранку за ним назираєш, щохвилі його Ти досліджуєш...

7:19 Як довго від мене ще Ти не відвернешся, не пустиш мене проковтнути хоч слину свою?

7:20 Я згрішив... Що ж я маю робити, о Стороже людський? Чому Ти поклав мене ціллю для Себе, і я стався собі тягарем?

7:21 І чому Ти не простиш мойого гріха, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до пороху ляжу, і Ти будеш шукати мене, та немає мене...